Пропоную читачам блогу дорожні замітки, що з`явились після чергової поїздки до Європи.

Знову в Європі.

 Подорож починається зі Львова

Львів – Варшава – Познань.

     Так сталося, що я був виключений зі складу делегації  Берестівської територіальної громади, що здійснила в травні поїздку до Польщі з метою вивчення досвіду децентралізації. Але оскільки Шенгенська віза була відкрита, то вирішив все ж таки здійснити поїздку самостійно і за свій кошт. У планах було познайомитись з центральною  і північною частинами (Варшава, Торунь, Гданськ, Гдиня, Сопот) , де я не був. Однак, група на цей маршрут не зібралась і мені запропонували інший варіант – дорожчий, але за вартістю, як той, де не зібралась група. Маршрут подорожі для мене вже був знайомий, однак, кожного разу можна побачити щось нове.

    Побаченим і хочу поділитися.

  
  Шлях від Львова до Рави Руської ( польського кордону) запам’ятався хорошою дорогою ( за українськими мірками), активним котеджним будівництвом до самого кордону, численними магазинчиками з продажу квітів, міні – дерев тощо. На полях переважають овочеві культури (картопля, капуста, буряк, морква), трапляються поля рапсу і навіть соняшнику.

   Проїжджали через Жовкву (Нестеров за радянських часів). Історичне місто з численними церквами і однією з найбільших в Україні синагог. За містом – обеліск на честь льотчика Петра Нестерова, автора «Мертвої петлі».

   Нам дуже не пощастило. Кордон проходили п’ять годин. Такого ніколи раніше не було. Справа в тім, що у зв’язку із проведенням самміту країн – членів НАТО у Варшаві а також Всесвітнім фестивалем християнської молоді у Кракові, був тимчасово відмінений спрощений режим перетину кордону і посилені заходи безпеки. Пізніше це вдалось взнаки – у Варшаву ми потрапили пізно ввечері і побачити все що хотілось, не вдалось.

    Натомість було вдосталь часу, щоб познайомитись із групою. Приємною несподіванкою виявився той факт, що третина групи – вчителі, ще третина – лікарі ( серед них і майбутні – студенти із Запоріжжя). Географія теж широка – Київ, Запоріжжя, Одеса, Дніпро, Харків і навіть турист із Слов’янська.  І найдивніше – один громадянин США і один естонець.

   Від кордону до Варшави – 320 км. В цій частині Польщі раніше не був, тому уважно спостерігав. Люблінська височина дуже мальовнича, багато озер. Обабіч дороги – численні вітряки, сонячні електростанції ( Польща йде у фарватері енергетичної політики ЄС). Дороги до Любліна високої якості, але вузькі, проходять через населені пункти, тому швидкість руху невисока, але в той же час є можливість добре розгледіти містечка і села країни.          Незважаючи на високу якість шляхового покриття, дороги постійно ремонтують.

      Добротні будинки, красиві присадибні ділянки свідчать про високий рівень життя поляків.  Ну а кладовища в Польщі – це святе, ідеальна чистота, красиві пам’ятники, вночі горять лампадки.

     Не доїжджаючи до Любліна дорога переходить в автобан європейського рівня, тому швидкість руху значно зростає.

   Спеціалізація сільського господарства центральної Польщі відрізняється від півдня – окрім традиційних пшениці, жита багато посівів кукурудзи, кормового буряка (база для скотарства і свинарства). А головне – овочеві (капуста, картопля, морква). Причому і в полях і в теплицях. Незвично, у порівнянні з Україною – багато садів, ягідників, хміль. На присадибних ділянках у людей переважають яблуні.

    На захід від Познані спеціалізація сільського господарства має яскраво виражений тваринницький характер. Серед посівів різко переважає кукурудза, кормові трави, буряк. Багато тваринницьких ферм. Якщо на півдні переважають невеликі поля і навіть поля розміром – 1-2 га., то на заході країни їх немає. Поля тут значно більші за розміром. Та і культура землеробства досить висока.

    Про Варшаву не буду багато писати, оскільки бачили її тільки нічну. Широкі вулиці і проспекти. Місто майже повністю було знищено в роки другої світової війни, але відбудоване. Стара частина реконструйована – виглядає як старовинне місто. В архітектурі багато спільного с нашими містами – Харковом, Києвом( «сталінські висотки»).

Берлін – Дрезден.

    Так як в Берліні я не вперше і досить добре орієнтуюсь у місті, то після оглядової екскурсії пішов знайомитись з містом самостійно. У мене була своя програма.

    А в ході оглядової екскурсії , традиційно – Курфюрстендам ( вітрина Західного Берліну), Тіргартен ( гігантський парк посеред міста), урядовий квартал з Президентським палацом, Рейхстагом, Бранденбурзькі ворота, Музейний острів, Александерплатц з телевежою ( візитна картка Східного Берліну).

                                            Курфюрстендам - вітрина Західного Берліну

                      Меморіальна церква кайзера Вільгельма у східній частині Кудаму

                         Пам’ятник «Розірвані кайдани», що символізує возз’єднання Берліну

Біля рейхстагу

                      Біля памятника А. Гумбольдту у дворі Берлінського університету його імені

Я цікавлюся історією Голокосту, тому в моїй програмі були: Меморіал жертвам Голокосту – євреям і Меморіал ромам.

  Меморіал жертвам Голокосту – євреям встановлений в пам'ять про євреїв – жертвах нацизму. Ідея побудови меморіалу належить берлінській публіцистці Лії Рош, яка організувала в 1989 році спеціальний фонд будівництва «Пам’ятника вбитим євреям Європи». Проект отримав підтримку низки відомих осіб, в тому числі бувшого канцлера ФРН Віллі Брандта.

     Меморіал збудований за проектом деконструктивіста  Пітера Айзенмана.

Будівництво почалось 30 жовтня 2001 року. Меморіал був відкритий в 2005 році.

Вигляд на меморіал зверху

Меморіал розташований в центрі Берліну між Бранденбурзькими воротами   і елементами бункера бувшего керівництва нацистської  Німеччини. Являє собою величезне поле з більш ніж 2 700 сірих плит.

     За рік з моменту відкриття меморіал відвідали близько трьох з половиною мільйонів людей ( довідка з Вікіпедії).

    Для багатьох ідея Меморіалу незрозуміла. Для тих, хто бував у Єрусалимі – все зрозуміло. По-перше на кладовищах у євреїв не ставлять пам’ятники. Там традиція – плити. До речі, не прийнято нести квіти, натомість несуть камінці. І по-друге, плити мають різну висоту, і якщо дивитись збоку – можна побачити, що рельєф Меморіалу чимось нагадує Оливну гору в Єрусалимі з найдорожчим і найдревнішим кладовищем у світі. Ну а оскільки Єрусалим і Оливна гора для євреїв це святе, то аналогія зрозуміла. Серед плит відчуваєш себе відірваним від світу і одинаком.

                                                                Оливна  гора в Єрусалимі

Під меморіалом знаходиться музей, де можна ознайомитись з документами і експонатами, що характеризують теорію і практику Голокосту. Звичайно, цей музей і в «підметки» не годиться Єрусалимському Яд - Вашему, але той факт, що меморіал і два музеї Голокосту є в Берліні, столиці нацистської Німеччини говорить багато про що.

    Після відкриття Меморіалу Голокосту, а він вшановував перш за все євреїв, постало питання про увічнення пам’яті ромів. Тому у 2012 році, неподалік від Рейхстагу, за присутності президента Німеччини Йоахіма Гаука, канцлера Ангели Меркель та сотні ветеранів, які пережили жахіття Голокосту був відкритий пам’ятник загиблим циганам.

Лаконічний меморіал з камінням, на яких викарбувані назви місць, де знищувалися цигани. У центрі ставок, по колу ставка - меморіальний напис. На скляній стіні - коротка історія терору проти циган.

Автором пам'ятника є ізраїльський скульптор і архітектор Дані Караван. Витрати на створення і установку монумента, що склали 2,8 млн євро, взяла на себе німецька держава.

   І нарешті, була вшанована і третя спільнота, яку також безжально знищували нацисти – гомосексуали.

   Напроти Меморіалу голокосту, по іншу сторону вулиці стоїть дещо незвичний пам’ятник.

    Меморіал гомосексуалів - жертвам нацизму - меморіал в Берліні, присвячений пам'яті гомосексуалів, які зазнали переслідувань в нацистській Німеччині. Монумент був відкритий 27 травня 2008 року.

     Пам'ятник, створений за проектом скандинавських художників Міхаеля Ельмгріна і Інгара Драгсета, являє собою бетонний прямокутний паралелепіпед, висотою 3,6 метра і шириною 1,9 метра, дещо нахилений набік, на лицьовій стороні якого прорубано віконце. Через нього відвідувачі можуть побачити невеличкий фільм з двома чоловіками, що цілуються.

    Меморіал став третім в Німеччині пам'ятником, присвяченим гомосексуалів, які постраждали від рук нацистів, після Франкфуртського ангела і Рожевого трикутника в Кельні (довідка з Вікіпедії).

   У відкритті пам’ятника брав участь Клаус Воверайт – мер Берліна, відомий своєю нетрадиційною сексуальною орієнтацією. К. Воверайт неодноразово обирався мером Берліну, а на зауваження стосовно його орієнтації берлінці говорять: «Нам все рівно, кого він любить, головне, що в місті порядок». Така ось вона, толерантна Європа.

    Ще  один приклад такої толерантності довелось побачити на площі Потсдамер – плац. Сама площа – один з найбільших транспортних вузлів міста, має давню історію. В одному з куточків площі відбувався якийсь музичний фестиваль для осіб з нетрадиційною орієнтацією. Люди п’ють пиво, їдять сосики. Жителі міста і туристи і не звертають особливої уваги на молодь.

                                                  Фестиваль молоді нетрадиційної орієнтації

                                                                  Потсдамер-плац

 На жаль, не встиг відвідати виставково – інформаційний центр і музей під відкритим небом Топографія терору ( він закривається о 18-00). Але минулого разу достатньо добре вивчив його.

   В Берліні перебували до 23-00 год., тому вдалося подивитись і на нічний Берлін.

Далі буде…