Блог учителя Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Кеди Сергія Івановича

Кременець

Кре́менець — місто обласного значення в Тернопільській області, економічний і культурний осередок північної (волинської) частини області. Розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Місто має багату історію, протягом тривалого часу воно було адміністративним, культурним, релігійним центром. З містом пов’язані життя та діяльність багатьох відомих в Україні, Польщі, Росії людей.
Тут народилися ряд політичних і військових діячів УНР та Ізраїлю ( у 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37 % населення), український письменник Юрій Покальчук, видатний польський поет і драматург доби романтизму Юліуш Словацький (вважається другим за значимістю після Адама Міцкевича поетом Польщі), проживали хасидський цадик ХVIII Мордехай і його опонент Яків Ізраїль бен Цві га-Леві. В місті працювали італійці - архітектор Антоніо Кастеллі і художник Матео Бачеллі, польський правник Олександр Міцкевич (брат Адама Міцкевича), навчалися Улас Самчук і Ігор Юхновський, проходили військову службу В’ячеслав Липинський і Микола Пржевальський. Місто відвідували Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Феофан Прокопович, Ференц Ліст, Павло Тичина, Микола Бажан, Андрій Малишко, Дмитро Павличко. Взагалі, список людей пов'язаний з Кременцем вражає, і це не випадково. Місто було авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни».

Але, в 1830-ті рр. внаслідок запровадження у державних установах російської мови, заміни Литовського Статуту російським законодавством, закриття ліцею, францисканського й василіянського монастирів Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії.

На жаль, і сьогодні місто виглядає провінційно, попри величезну кількість історичних будівель ( тільки культових споруд тут 12, що для містечка з населенням 21 тис. немало).

Своєрідною візитною карткою Кременця є Замкова гора, увінчана короною руїн середньовічної фортеці. Звідусіль помітна, вона, немов би панує над містом, осіняючи його у надвечір’я своєю тінню. Не раз кременецька твердиня мужньо витримувала напади чужинців. Як стверджує Іпатіївський літопис, у 1227 році угорський король Андрій зазнав нищівної поразки під стінами Кременця і, «смятясь умом поиде из земли борзо». Це була перша писемна згадка про Кременець. У 1241 році під час монгольської навали, коли більшість руських міст лежали у руїнах, оборонці Кременця, не злякавшись сили та чисельності ворога дали йому рішучу відсіч. Поразкою закінчилася і наступна спроба монголів оволодіти містом у 1254 р. І лише через п’ять років, за умовами миру із ханом Бурундаєм, кременчани самі змушені були розібрати оборонні споруди. Після загибелі 1340 року Галицько – Волинської держави, Кременець, як і решта волинських земель, потрапляє під владу Литви. В 1438 році князем Свидригайлом місту було надано магдебурзьке право. А уже з 1536 року протягом двох десятиліть ним володіла дружина короля Зигмунда I Старого – італійка Бона Сфорца д’Арагона. Вона надала Кременцеві ряд привілеїв, що сприяли його розвиткові, укріпила замок. З часів її правління і дотепер Замкова гора носить її ім’я. У 1569 році, за Люблінською унією, Кременець, увійшов до складу Речі Посполитої.

У 1648 році, на початку визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, уперше і в останнє за свою історію кременецька твердиня, в результаті півторамісячної облоги, була здобута і зруйнована козацьким військом. Так завершилася оборонна функція кременецької фортеці.

План давнього замку, що нагадує неправильний трикутник, обумовлений конфігурацією території. Будівництво мурованого замку на місці дерев’яних фортифікацій розпочалося у ХIV ст., а остаточної форми фортеця набула аж у ХVI ст., за часів правління королеви Бони. Замок складався із трьох веж, об’єднаних мурами 2-3 м завширшки.

До наших днів на Замковій горі збереглися дві башти – «Черлена» та «Над новим домом», фрагменти оборонних стін із рештками зубців-мерлонів, сліди вибитого у скелі колодязя.